Самокритика: добре чи шкідливо

Ми живемо в світі, який дарує нам десятки проблем, які треба вирішувати прямо тут і прямо зараз. Якщо я вже мав досвід у вирішенні певних питань, то, скоріш за все, я знайду вихід. Проте не кожного разу щастить. В деяких ситуаціях дуже важко уникнути помилок і зробити все так, як хотілося б. Саме коли в мене щось не виходить тоді в моїй голові пробуджується відчуття самокритики.

Існує дві думки з приводу цієї якості людського характеру: деякі люди вважають, що це гарна риса і вона допомагає уникнути проблем у подальшому (так вважає більшість), інші ж стверджують, що критикувати себе не слід ніколи, тому що ніщо не повинно торкатися «корони» себе улюбленого. Хто ж правий?

Самокритика, на мою думку, - гарна риса, але за умови, якщо нею не зловживати і не корити себе за щось на кожному кроці. Напевно, у кожного є знайомі чи друзі, які занадто самокритичні. В більшості своїй ці люди замкнені та сором’язливі. Такі люди, скоріш за все, підходять вже ближче до іншого стану душі, проте рідного брата самокритики – самокатування. Докоряючи собі у всьому, вони не хочуть братись ні за яку справу, адже впевнені, що з нею не впораються. Ось такий ланцюжок: самокритичність, самодокір, самонеповага, замкненість, песимізм, апатія.

Тож тут також, які в любому іншому питанні має силу золотий закон: що занадто, то шкідливо. Не будьте самозакоханими, але і не перебільшуйте з докорами самому собі. Поважайте себе, будьте конструктивними та сумлінними, тримайте «золоту середину», так і проблем, які треба вирішувати стане менше.