Ціна питання. Скільки коштує крісло мера Запоріжжя?
В наш час це дуже актуальна тема. Чи платять за «дуту» інформацію та хто в цьому зацікавлений спробуємо розібратися.
ЗМІ- це газети, журнали, радіо, телебачення. Вони несуть собою інформацію, яка доступна масовій аудиторії.
Але на превеликий жаль не завжди то що передають нам ЗМІ є правдою.
Однією з головних причин є Корупція.
Деякі ЗМІ працюють за принципом як на аукціоні «хто більше заплатить». Після того як остаточна «ціна» буде встановлена, журналісти візьмуться за справу забуваючи про етику та моральні цінності. Приклад – передвиборча гонка за «крісло» мера Запоріжжя. Давайте розберемося, хто скільки заплатив за «джинсу».
Як повідомляє «Громадське. Запоріжжя», виборчі фонди кандидатів склали від нуля до 7724000 гривень.
У кандидата в мери Ярослава Гришина (УКРОП) було 19440 гривень, які він витратив на телевізійну рекламу.
Олександр Сін на рекламу себе витратив 57 з 72 тисяч гривень.
Кандидат у мери від «Солідарності» Микола Фролов на рахунку мав 488000 гривень: половину він витратив на рекламу в ЗМІ, решта – на агітаційні матеріали.
Сергій Кальцев, теж претендент на посаду мера, близько 50% з власних 690000 гривень витратив на рекламу в ЗМІ, ще 76 700 гривень – на друк агітматеріалів.
Найбагатшим кандидатом у мери Запоріжжя виявився головний інженер ПАТ «Запоріжсталь» Володимир Буряк: його передвиборний фонд склав 7724000 гривень. Причому, як вказує «Громадське», 2 мільйони були свої, а ось 5,7 мільйонів пожертвували небайдужі фізособи. До речі, більше 2600000 гривень Володимир Буряк витратив на рекламу в ЗМІ. Також він є головним прихильником стилю «джиси» серед запорізьких кандидатів. Підтвердження цього всі бачили в місцевих газетах: «Володимир Буряк: «Діти Запоріжжя вчитимуться в комфортних умовах», «Володимир Буряк: « Захисники Запоріжжя завжди відчуватимуть підтримку земляків », « Мрії збуваються »,
«Володимир Буряк: Подбаймо про інвалідів – зробимо суспільство вільніше», «Володимир Буряк: Змінивши влада, направимо бюджет на розвиток міста»
Також не треба забувати і про те, що інколи журналісти, щоб зберегти роботу, вимушені писати те, що вигідно керівництву. А відповідно споживач отримає лише ту інформацію, яка вигідна замовнику.
Влада не має потрібного впливу на ЗМІ, тому вони не контрольовані. Так як більшість каналів, журналів належать приватним особам, те, що потрапляє в ефір або сторінки друкованих видань залежить на пряму від власників змі.
Тому не завжди потрібно сприймати інформацію, так як її нам підносять, адже це може виявитися черговою «мильною бульбашкою».
