Коли 9 травня дійсно вдалося
Протистояння сторін мабуть ніколи не закінчиться в рідному Запоріжжі. Чомусь у деяких випадках славнозвісний «День перемоги» перетворюється на «Битву титанів».
Замість того, щоб допомагати ветеранам, яких кожного року стає все менше, на вулицях влаштовують справжні батли «чия символіка дозволена».
«Полк перемоги» чи щирі патріоти або ж взагалі «червоні прапори комунізму» не має різниці. Чомусь це протистояння сторін біля будівлі мерії все більше нагадує дешевий цирк. Навіть на Алеї слави городяни не змогли прийти до порозуміння. Хоча можливо ті події були намаганням відтворити бойові дії під час Великої вітчизняної війни, але у більш вузькому масштабі. Насправді, це дуже сумне видовище.
Що стосується символіки, то тут виникає спірне питання. Адже наші ветерани воювали під «червоними прапорами», помирали за ідею свободи, за свою владу та країну. Це ж чистої води патріотизм. Саме той патріотизм, який ми виховуємо у сьогоденному поколінні, іноді навіть насильно насаджуємо.
Воєнні дії того часу та ті, які ми спостерігаємо зараз, мало чим відрізняються, тільки що своїм розмахом. І влаштовувати «бойові ігрища» хто кращий патріот чи гірший – навряд чи справа великого розуму та справжнього патріотизму.
Середовище, що прагне до європейського життя чи стандартів, прагне до гуманізму, гнобить інших лише за те, з якою символікою віддають вони шану ветеранам.
